редактор відділу

რედაქტორი

выдавец

muarrir

Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928, с. Гайворон Київської обл. - 2001) - укр. філософ, засновник Київської світоглядно-антропологічної школи З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1950). Докт. філософських наук (1964), чл.-кор. НАНУ (1969), академік НАНУ (1978), чл.-кор. AH СРСР (1981), згодом - іноземний член РАН. Од 1951 р. - асистент кафедри історії філософії, ст. викл., доцент, згодом - заступник декана історико-філософського ф-ту, з 1965 р. - декан філософського ф-ту, в 1967 - 1968 рр. - зав. кафедрою ун-ту. Од 1968 р. - директор Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, член редакційної колегії ж. "Питання філософії", у 1969 - 1971, 1979 - 1989 рр. та од 1995 р. - головний редактор ж. "Філософська думка". Од 1984 р. - голова правління тов-ва "Знання" (Україна), головний редактор двох видань "Філософського словника" (Київ, 1973, 1986) та "Філософсько-енциклопедичного словника" (2002). Засл. діяч науки і техніки України, лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (1982). Перегляд традиційного філософування в руслі гуманізму пов'язаний у ІП. із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філософську й культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у роки панування схоластичної державної ідеології. У шерезі фундаментальних досліджень, присвячених Канту, Гегелю, лівому гегельянству й подальшим інтерпретаціям діалектики, він розвивав оригінальну філософію людини, що дала поштовх сучасній укр. філософській антропології. Ш. - визнаний в Україні та поза її межами дослідник співвідношення онтологічного, логіко-гносеологічного та світоглядноантропологічного змісту філософії. Розглядаючи її як форму духовно-теоретичного самовизначення людини у світі, він сприяв подоланню спрощеності та лінійності тогочасного способу мислення, відродженню мисленевої культури, передусім - через надання філософському змістові марксизму статусу новоєвропейської "філософської автентичності" А. ктивно включившись у 50-х рр. у дискусію щодо предмета діалектики, Ш. обґрунтовує взаємозалежність онтологічного, гносеологічного та логічного її змісту, заперечує відособлення вчення про буття та про пізнання (полеміка між "онтологістами" й "гносеологами"), а також про природу та суспільство. Завдячуючи виведенню філософських уявлень про буття на рівень осмислення особливостей способу буття людини, а відношення мислення до буття - з більш широкого спектра відношенням людини до світу, філософія постає як передусім феноменологія людського буття. У 1967 - 1968 рр. Ш. розробляє масштабну науково-дослідну програму, яка започаткувала антропологічний поворот у вітчизняній філософії (перший абрис її викладено у доповідях з філософії права та про філософський гуманізм і проблему смислу людського буття на Міжнародному гегелівському конгресі (1966) і філософських конгресах у Відні 1967 р. й Парижі 1968 р.). Така світоглядно-антропологічна переорієнтація знаменувала поновлення філософсько-гуманістичних тенденцій вітчизняної філософської думки (Сковорода, Юркевич та ін.), перегукувалася з антропологічними вболіваннями відомих мислеників укр. діаспори (Кульчицький та ін.). Націленість на вивчення розмаїття способів людського самовизначення у структурі буття, особливостей світоглядної передумовності змісту і функцій філософського знання, етапів історичної генези світоглядної свідомості, її категорійної структури та співвідношення з іншими формами катетеризації задавала новий ракурс осмислення категорій - не тільки як засобів відображення та пізнання, а й форм самосвідомості і цілепокладання. Філософське вивчення феномена практичної життєдіяльності у структурі людського світовідношення сполучається із з'ясуванням її пов'язаності з формуванням світоглядних універсалій. Смисловим осердям такої переорієнтації філософії стає близький до сучасної феноменології концепт практично-духовного освоєння світу людиною. Досліджуючи єдність сутнісних сил людини - розуму, почуттів і волі, Ш. реабілітує принципово важливе для розуміння творчої природи свідомості поняття символічних форм світосприймання. Він вислідковує: ідеально-реальний характер предмета духовних почуттів, якісну своєрідність світоглядної ідеї як ідеалу, пов'язаного з уявленнями про майбуття та способами прилучення до нього, світоглядні форми його сприймання (мрія, віра, надія, любов, святість). Ш. ініціював спрямування антропологічно зорієнтованої філософії на осмислення суспільно-культурних явищ, пов'язаних із науково-технічною революцією. Ще у 70-ті рр. він обстоював персоиалістичну тезу про те, що критерієм ефективності певного типу суспільства є його людиностимулюючі потенції. З'ясування суперечливості людської діяльності виводить філософа на вивчення людинотворчих функцій культури та особливостей останньої як світу національного буття у його взаємодії з вселюдськістю. У загальнометодологічному плані філософський розмисл Ш. еволюціонував від "есенційної" діалектики Гегеля - до екзистенційної діалектики К'єркегора, від ідеї "родової всезагальності" до "індивідуальної тотальності".

[br]

Осн. тв.: "Логіка, діалектика і теорія пізнання Гегеля" (1964); "Теорія пізнання, логіка і діалектика І. Канта" (1974); "Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання" (1977); "Методологічні засади філософських учень про людину''//Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми (2000); "Діалектика і традиційні та нові підходи"//Філософсько-антропологічні студії (2001); "Розум, свобода та долі діалектики" (2001).

1) responsible; amenable, ( перед судом) liable ( for)

2) ( важливий) important; crucial

1) ( основний) principal, main, basic; ( центральний) central; ( найважливіший) primary; ( великий) major

2) ( старший за становищем) senior, chief

3) ( що стосується голови) head; мед. encephalic

4) (який рухається попереду, передній) leading, vanguard

1) diagrammatic(al)

2) circuit

1) technical

2) industrial

3) спорт. highly skilled ( qualified)

1) naczelny (верховний, головний)

2) czołowy, przodujący

Азархін, Вілен Андрійович (1929, Дніпропетровськ - 1996) - укр. філософ, канд. філософських наук, засл. прац. культури України. Сфера наукових інтересів - історія філософської думки України, сприйняття геліоцентричної системи Коперника в філософській традиції України XVII - XVIII ст. Організатор видавничої справи в галузі філософії. Один з фундаторів ж. "Філософська та соціологічна думка". Од 1969 р. - вчений секретар редколегії ж. Сприяв організації публікацій філософської літератури, у 1977 - 1991 рр. - головний редактор вид-ва "Наукова думка". Один з засновників, перший директор вид-ва "Абрис".

[br]

Осн. тв.: "Коперник. Бруно. Галілей", у співавт. (1974); "Наукова істина і доля вченого", у співавт. (1989).

Айдукевич, Казимеж (1890, Тернопіль - 1963) - польськ. логік і філософ, представник Львівсько-Варшавської школи. Од 1921 р. викладав логіку та філософію у Львівському ун-ті. Після Другої світової війни - проф. і ректор Познанського ун-ту, од 1954 - проф. Варшавського ун-ту, головний редактор ж. Studia Logica. А. різко критикував ірраціоналізм і акцентував увагу на логікометодологічних, раціоналістичних аргументах. У 30-ті рр. А. поділяв погляди Віденського гуртка, проте критично ставився до основних принципів логічного емпіризму. В своїй концепції "семантичної епістемології" А. виходив з того, що значення мовного висловлювання визначається комплексом аксіоматичних, дедуктивних та емпіричних обов'язкових правил. А. сформулював також доктрину радикального конвенціоналізму, за якою судження спостереження залежать від конвенційного "концептуального каркасу" і тому не утворюють "теоретичного нейтрального" емпіричного базису. Од серед. 30-х рр. А. поступово залишає позиції радикального конвенціоналізму і звертається до крайнього емпіризму з наміром поширити вимоги дослідної обґрунтованості і на логічні закони. Велике значення для польськ. філософії та логіки мали його педагогічна і науково-організаційна діяльність.

[br]

Осн. тв.: "Про значення висловлювань" (1931); "Нариси з логіки" (1960); "Мова і пізнання". У 2 т. (1960 - 1965); "Прагматична логіка" (1975) та ін.

Верников, Марат Миколайович (1934, с. Щербинівка, нині Червоноармійськ, Донецької обл.) - укр. філософ. Закінчив юридичний ф-т ЛІГУ ім. І. Франка. Докт. філософських наук, проф., чл.-кор. Академії політичних наук України, засл. діяч науки і техніки України, голова Львівської філософської спілки "Соgito", головний редактор ж. "Філософські пошуки". Від 1999 р. - проф. філософського відділення ОНУ ім. І.Мечникова. Фахівець у галузі історії укр. і польськ. філософії, а також соціальної філософії.

[br]

Осн. тв.: "Методологічний аналіз кризи філософського ідеалізму. На матеріалах польської філософії кінця XIX - першої третини XX ст." (1978).

Головаха, Євген Іванович (1950, Київ) - укр. соціолог, психолог, фахівець з соціальної психології, політичної соціології та соціології особистості. Закінчив Московський ун-т (1972). Докт. філософських наук (1990). У1976 - 1991 рр. - в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1991 р. - зав. від. соціальної психології, од 1996 р. - головний наук, співроб. Ін-ту соціології НАНУ. 1982 р. за кн. "Структура групової діяльності: Соціально-психологічний аналіз" отримав медаль з премією НАНУ за кращу роботу в галузі суспільних наук серед молодих учених. Автор понад 250 наукових публікацій, в яких розроблено концепції психологічного часу та саморегуляції життєвого шляху особи, етапів розвитку посттоталітарного суспільства та його соціальних патологій. Член дослідницького комітету політичної соціалізації Міжнародної асоціації політичних наук. Дійсний член Європейської асоціації експериментальної соціальної психології та Американського наукового товариства досліджень особи та соціальної психології Г. оловний редактор ж. "Соціологія: теорія, методи, маркетинг".

[br]

Осн. тв.: "Життєва перспектива і професійне визначення молоді" (1988); "Психологічний час особистості", у співавт. (1984); "Стратегія соціально-політичного розвитку України" (1994); "Соціальне безумство: Історія, теорія і сучасна практика", у співавт. (1994); "Суспільство, що трансформується: Досвід соціологічного моніторингу в Україні" (1997); "Тенденції розвитку українського суспільства", у співавт. (1994 - 1998); "Соціологія в Україні", у співавт. (2000).